У радянські часи прибирання сільгосппродукції в засобах масової інформації чомусь подавалася під заголовками «Битва за врожай». І в цьому був підтекст: нерозторопність системи, неефективність техніки, адже трактор, комбайн, сівалка були бойовою технікою, що не запускалася в космос, та взагалі головне: ми всі залежні від природи.

Все начебто добре, а тут природа підігнала дощ, зерно вологе, в буртах починає горіти і тут найефективнішими бійцями стають зернокидачі нового покоління МЗС-120 «Давид» і МЗС-170 «Голіаф».

Висота метання до 9 м. (В залежності від засміченості, вологості), дальність метання - до 30 м.

Машини вироблені на базі сучасних мото-редукторів, форсований тример, 6-шарова шевронна стрічка, відсутність ремінних і ланцюгових передач роблять МЗС практично не обслуговуваним (періодичної підтяжки в період обкатки вимагає шевронна нескінченна стрічка, 1 раз на рік завантажувальні транспортери, і через 4000 годин заміна масла в редукторах).

Висота і дальність метання дозволяють завантажувати самі великовантажні автомобілі з однієї установки, без їх подальшого переміщення (тобто МЗС-120 і МЗС-170 можуть перекинути авто через задній борт аж за кабіну).

До появи «Давида» і «Голіафа», зважаючи на неефективність старих ЗМ (слабке метання, ненадійність редукторів, ланцюгових передач, що працюють в особливо запилених умовах, низька продуктивність), багато підприємств від безвиході відмовилися від ЗМ, перейшовши до фронтальних навантажувачів типу JCВ, Маnitu і т.д. , робота яких на токах в рази дорожче ніж МЗС, при перелопачуванні буртів вони також набагато поступаються «Давиду» і «Голіафу».